У зв’язку з різким похолоданням та прогнозами синоптиків щодо складних погодних умов в Україні звертаємось до батьків з проханням прислухатись до порад медиків, щоб вберегти своїх дітей від переохолодження та обмороження.

Для того, щоб захистити дитину від холоду:

— не виводьте на вулицю дітей до 3 років, якщо температура повітря понад 12

2. Правило "плюс один, мінус один"

Якщо під час прогулянки твоя дитина постійно сидітиме на санках або в колясці, надягни на неї на одну одежинку більше, ніж на себе. Якщо твій карапуз активно рухатиметься і гратиметься, одягни на одну річ менше, ніж на себе.

Адже у дітей теплообмін значно швидший, ніж у дорослих, саме тому, коли твоє щасливе маля гасає по майданчику, ти стоїш і мерзнеш. Тому, замість того, щоб одягати на прогулянку дитину, як капусту, краще сама одягнися тепліше.

3. Ноги в теплі

Дуже важливо, щоб ніжки дитини були завжди в теплі. Для цього на мороз одягай шерстяні шкарпетки та вибирай черевики з натуральних матеріалів. Щоб сніг не потрапив усередину черевиків, вибирай штани на гумках і достатню довжину.

4. Білизна тільки з натуральних тканин

Щоб дитина не промерзла на прогулянці, під комбінезон і светр одягни білизну - майку й штанці, колготки - з бавовни або шерсті. Не треба одягати багато одежинок, важливо, щоб вони були досить легкі, просторі та не обмежували рухів дитини. Важливий нюанс для одягу, призначеного для зимової вечірньої прогулянки, - вставки, що відбивають світло.

5. А як же ротик і носик?

Закривати ніс і рот шарфиком не варто, адже це може призвести до того, що дитина вдихатиме вологе холодне повітря через промоклу від конденсату тканину.

6. Яка шапка краща

Шапка має бути з шерсті й бавовни хоч би наполовину. Краще додатково одягти капюшон у разі необхідності. Якщо в дитини іноді болять вушка, краще вибрати шапку з ущільненням на вушках. Якщо малюк не любить зав’язки на шапці, купи шапку-шолом, яка до того ж закриє шию.

7. Ручки загартовуємо?

Рукавички теж вибирай із натуральних матеріалів. На початку прогулянки, якщо на вулиці не дуже холодно, можна якийсь час не одягати на малюка рукавиці - з метою загартовування. Якщо ви плануєте ліпити снігову бабу, краще прихопити з собою кілька пар або купити водонепроникні рукавички.

І не забудьте змазати носик малюка оксоліновою маззю за 30 хв. до виходу, щоб мікроби та віруси не пробралися в організм дитини.

В мире медицины есть всего несколько настоящих чудес, которые изменили наш, человеческий мир. Это антибиотики — с их появлением люди перестали массово умирать от инфекций и ран, прививки — человечество получило защиту от неподвластных антибиотикам инфекций, и силденафил — излечивает более чем 80% импотентов.

И вот, некто посягает на одно из этих чудес, утверждая, что прививки могут нанести вред. Что бы это значило? Если приглядеться, можно увидеть, что в средствах массовой информации и Интернете ведется настоящая война против прививок. Несложно найти массу публикаций, которые утверждают, что:

прививки наносят непоправимый вред детям (это страшно);

не защищают от инфекций (то есть неэффективны);

вакцины содержат крайне вредные вещества;

производители вакцин зарабатывают на слезах и болезнях.

Давайте попробуем разобраться, что же в реальности происходит: рыцари в белых одеждах пытаются спасти нас от коварного заговора фармацевтов, или имеет место банальная PR-акция, призванная освободить часть рынка для увеличения объема конкурирующего рынка?

Кому это выгодно?

Попробуем рассмотреть аргументы той и другой стороны и, прежде всего, познакомимся с противниками прививок. Среди имен, наиболее часто цитируемых в этой связи, первое место занимает гомеопат Александр Коток, автор книги «Беспощадная иммунизация» (ее несложно найти в Интернете — Гуггл выдает 4600 ссылок!). Он же значится в числе вдохновителей создания документального фильма «Правда о прививках» — в нем повторяются все те же аргументы, усиленные специально подобранным видеорядом.

Возможно, этот человек стоит во главе антипрививочного движения — кто он и что им движет? Докторская диссертация автора книги посвящена истории гомеопатии в России, из чего можно сделать вывод, что автор скорее историк, чем практикующий врач. К слову говоря, в предисловии к книге автор именует себя доктором медицины и подписывается Ph.D. На самом деле это не совсем так — Ph.D. аналогично нашему кандидату наук и дословно означает «доктор философии».

Но не это главное: буквально на каждой страничке книги можно найти убедительные аргументы против прививок. Их настолько много, что невольно закрадывается сомнение: неужто правда? Большинство из аргументов, приведенных в книге, читатель не может проверить, зато многие другие доводы имеют явно манипулятивный характер.

Например: «…достоверных сведений о том, что эта болезнь (оспа) серьезно беспокоила человеческое сообщество до начала новой эры, не имеется». Но историк медицины забывает некоторые факты, например, о пандемии оспы 1870-1874 годов (пандемия — это эпидемия, захватившая несколько стран), и об эпидемии оспы в 1610 г. в Сибири, когда люди в панике покидали обжитые места, а также о том, что после нашествия Кортеса от натуральной оспы погибло 27 миллионов инков. Раз уж он историк, то, наверное, все же не забывает, а пытается (не без успеха) манипулировать читателем.

Вот еще цитата: «Уникальность прививок, как медицинского вмешательства, состоит в том, что они подвергают опасности здоровых людей и не имеют своей целью улучшить их нынешнее состояние здоровья» — явно однобокое и отчетливо предвзятое освещение проблемы. Или даже: «От прививаемых требуется подвергнуть себя реальному риску расстройства здоровья и даже смерти…» — разумеется, подобные утверждения способны напугать.

И пугают — ведь большинство читателей не в силах проверить подобную информацию или подвергнуть ее критическому анализу. В особенности становится страшно, если представить, что все описанные беды грозят твоему ребенку. Именно явная ориентация книги на запугивание читателя позволяет нам предположить, что она является частью PR акции, направленной на дискредитацию прививок в глазах общественности.

Мы обратились с просьбой прокомментировать полемику к эксперту в области регистрации фармпрепаратов, настоящему доктору медицинских наук и медицинскому редактору нескольких научных изданий (он попросил не называть свое имя) — он с уверенностью сказал, что подобная пропаганда — это преступление. Автор книги фактически предлагает отбросить человечество назад — в средневековье.

Убедившись в предвзятости одного отдельно взятого гомеопата в отношении прививок, постараемся критически рассмотреть некоторые наиболее вопиющие его утверждения. В основном потому, что эти заблуждения гуляют отдельно от их автора и на самом деле серьезно портят нервы многим родителям и заставляют их отказаться от прививок — и тем самым наносят вред.

Рассмотрим именно те утверждения, которые кажутся самыми страшными аргументами противников прививок.

1. Детскими инфекциями лучше переболеть, чем «искусственно» прививаться

От каких болезней делают прививки? — от тяжелых, массовых и социально значимых болезней. Нет случайно попавших в этот список. Рассмотрим один пример: корь — является одной из самых заразных болезней, известных на сегодняшний день. В 2006 году по официальным данным в мире от кори умерло 242 000 человек, большинство из них — дети. Корь страшна осложнениями:

пневмонии (вирусно-бактериального происхождения, склонны к абсцедированию и плохо поддающиеся лечению) — наиболее частая причина смерти;

поражения глаз — конъюнктивиты и кератиты (порою приводящие к слепоте);

отиты и синуситы;

энцефалиты и менингоэнцефалиты (смертельные и инвалидизирующие осложнения).

Наиболее часто осложнения кори развиваются у детей в возрасте до пяти лет или взрослых старше 20 лет.

2. Вакцины не помогают — то есть, прививка не защищает от заболевания

Такое утверждение можно встретить в упоминавшейся книге, впрочем — оно ничем не обосновано. То есть, обсуждение происходит на уровне аргументации «сам дурак». Поиск публикаций в отношении подтверждения/опровержения данной информации дал нам статью в авторитетном Русском Медицинском Журнале (РМЖ), которая утверждает, что, например, прививка от гриппа позволяет спасти от смерти 67% пожилых людей (в исследование были включены люди из группы высокого риска) — кажется, это достаточно весомый аргумент. Эта цифра — результат метаанализа — наиболее достоверного метода оценки результатов клинических испытаний лекарств.

Нужно пояснить: речь в статье идет о пожилых людях, потому что они больше всего рискуют умереть от осложнений гриппа. Что до молодых, то в случае гриппа риск умереть намного ниже, но — решение о необходимости сделать прививку следует принимать индивидуально.

3. Вакцины провоцируют развитие аутизма

Первые данные о возможной связи между вакцинацией против кори и аутизмом появились в конце 1990 годов. В ответ на столь серьезные обвинения ВОЗ инициировала расследование, которое было поручено Комитету по безопасности вакцин. Исследования показали, что нет причинной связи между вакциной КПК (корь-паротит-краснуха) и развитием аутизма — это официальные данные, а не выдумки.

4. Ртутьсодержащие вакцины опасны

В 1999 году в США появились сообщения о токсичности вакцин, содержащих в качестве консерванта тиомерсал (ртутьсодержащее органическое соединении), он же мертиолят. С этим веществом связывали нарушение развития нервной системы у детей, вплоть до заболевания аутизмом.

Насколько это правда? Давайте подсчитаем: количество мертиолята в миллилитре вакцины (25 мкг) примерно соответствует 12 мкг ртути. Если учесть, что разово вводится 0,5 мл — получится примерно 6 мкг. ВОЗ установила безопасную норму поступления ртути в организм человека — 5 мкг/кг в неделю. То есть, если малыш весит примерно 3-6 кг, то доза ртути не превышает безопасную.

Для сравнения. По данным ВОЗ в 1 литре питьевой воды содержится 1 мкг ртути, по данным из других источников в природной воде содержится 0,5 мг/л (то есть — 500 мкг/л) ртути.

То есть, количество ртути, поступившей от введения вакцины, значительно меньше ее поступления из естественных фоновых загрязнителей.

5. Вакцины содержат в качестве консерванта формальдегид и фенол

Действительно содержат, и в книге «Беспощадная иммунизация» по этому поводу сказано следующее: «Проникновение формальдегида в пищеварительный тракт вызывает симптомы тяжелого отравления — сильные боли в животе, рвоту кровью, появление белка и крови в моче, поражение почек, результатом чего становится прекращение отделения мочи, ацидоз, головокружение, кома и смерть».

Потрогайте свои уши - они не увеличились в размере? Кажется, кто-то нас пытается сделать ослом. Это циничная и довольно подлая манипуляция. Выпейте стакан формальдегида и отравитесь — это правда. Но если вы съедите столько же обычной пищевой соли — вы тоже умрете. Автор забыл упомянуть о дозе — в том количестве, в котором формальдегид или фенол содержатся в вакцинах, они легко утилизируются ферментными системами организма. То есть - абсолютно безвредны.

Сравните: диабетик вынужден ежедневно делать себе инъекции инсулина, консервантом в котором используется формальдегид. И так - на протяжении всей жизни. И ничего...

Причина проблемы с прививками — в том, что специалисты в области черного PR эксплуатируют наши страхи. Полузнание хуже полного невежества: обеспокоенные слухами о вредности прививок, родители бросаются в омут медицинской литературы, рассчитанной на специалиста. И что же они видят? Перечни побочных эффектов описаны в любом справочнике: «аллергические реакции, анафилаксии, аутоиммунные процессы, иммунодепрессии, даже смерть» — эти слова написаны для специалиста и предназначены помочь и предупредить, а не напугать.

Читатели не ведают главного: каково соотношение пользы и вреда? Вот пример: по статистике каждый тысячный заболевший корью получит тяжелейшее осложнение — энцефалит. Среди привитых также есть риск — один человек на миллион! Это значит, что на каждый миллион 999 человек будут спасены. Эти данные Всемирной Организации Здравоохранение — авторитетнейшей международной организации, единственной задачей которой есть наше здоровье.

Правда, эти данные красноречивы? Но докопаться до них может не каждый, ведь для этого нужно читать научные работы и посещать медицинские библиотеки — на это и рассчитывают черные пиарщики. А для нас, простых людей, гораздо доступнее средства массовой дезинформации, которые вместо истины стремятся подсунуть нам очередную пугалку — пипл хавает. Поэтому, давайте задавать вопросы вслух, а не копаться в своей голове и мучиться потом от своих же «околонаучных» умозаключений.

Оспу мы победили — с 1978 года никому уже не делают прививок от оспы. А вот план искоренения кори до 2010 года уже «провалился» — из-за невозможности полного охвата населения. По данным некоторых авторов для ликвидации кори необходимо, чтобы процент иммунных лиц составил не менее 90-95% — наверное, мы стали менее дисциплинированными.

Мы надеемся, что эта статья поможет читателю понять важность доверия к врачу, который рекомендует сделать прививку. Помните: чем больше людей получили прививки, тем большее количество жизней удастся спасти. В масштабах всего мира иммунизация позволяет ежегодно спасти свыше 3 миллионов людей, не говоря уже о том, что у многих миллионов человек она позволяет предупредить болезни и пожизненную инвалидность. И, тем не менее, за нами всегда остается право на выбор.

Ответим на последний из вопросов, прозвучавших в начале статьи: производители вакцин зарабатывают на наших болезнях? Да, зарабатывают, впрочем, мы сами вправе выбирать, за что платить платить: за прививку или за лечение и пышные похороны в случае болезни.

Как человек, достаточно много времени проработавший в инфекционной больнице, с уверенностью заявляю: в отношении всех болезней, против которых прививки делаются, вероятность заболевания остается весьма реальной. Дети этими болезнями болеют, а исходы бывают, мягко говоря, разные. Поэтому для нормальных, здравомыслящих и благоразумных родителей нет и не может быть никакой дискуссии по поводу того, надо прививки делать или не надо.

Совершенно другой вопрос состоит в том, что ответные реакции на прививки самым существенным образом зависят от состояния организма ребенка. И если вы очень боитесь, то логика не в том, чтобы прививки не делать. Логика — в целенаправленной подготовке организма: нормальном образе жизни, естественном вскармливании, закаливании, устранении контактов с источниками аллергии и т. п.

Прививки необходимо проводить в назначенные педиатром сроки, и чем более вы точны, тем выше профилактическая эффективность. Это обязательно следует учитывать при планировании, например, летнего отпуска; неплохо бы и самим поинтересоваться, когда и какую прививку необходимо делать.

Каждая страна мира имеет свой, утвержденный соответствующим государственным органом календарь профилактических прививок. Этот календарь учитывает возраст ребенка, интервал между прививками и перечень конкретных болезней, для предупреждения которых прививки, собственно говоря, и делают.

В чем же состоит суть профилактических прививок?

В организм вводится медицинский препарат — вакцина. В ответ на введение вакцины организм вырабатывает особые клетки — специфические антитела, которые и защищают человека от соответствующей болезни.

Каждая из вакцин имеет свои строго определенные показания, противопоказания и сроки применения, свою схему и свои пути введения (через рот, внутримышечно, подкожно, внутрикожно).

На каждую вакцину организм реагирует по-разному. В некоторых случаях одной прививки вполне достаточно для выработки длительного иммунитета. В других — необходимы многократные введения. Отсюда возникли два медицинских слова — вакцинация и ревакцинация. Суть вакцинации — добиться выработки специфических антител в количестве, достаточном для профилактики конкретной болезни. Но этот стартовый (защитный) уровень антител постепенно снижается, и необходимы повторные введения для поддержания их (антител) нужного количества. Вот эти повторные введения вакцины и есть ревакцинация.

Упомянутое нами выражение «реагирует по-разному» относится не только к качеству и срокам формирования иммунитета, но и непосредственно к ответным реакциям организма ребенка. К реакциям, которые и врачи, и родители могут непосредственно наблюдать (нарушение общего состояния повышение температуры тела и т. д.).

Выраженность и вероятность этих реакций определяются тремя факторами.

Первый — о нем мы уже говорили — состояние здоровья конкретного прививаемого дитяти.

Второй — качество и свойства конкретной вакцины. Все вакцины, разрешенные к применению (сертифицированные) Всемирной организацией здравоохранения (а в нашей стране применяются только такие вакцины), обладают высокой профилактической эффективностью, и нет среди них ни одной заведомо плохой и некачественной. Тем не менее вакцины разных производителей могут вмещать разные дозы антигенов, отличаться по степени очистки, по виду используемых консервирующих субстанций. Кроме этого, вакцины, даже предназначенные для профилактики одной и той же болезни, могут отличаться одна от другой самым принципиальным образом — например, могут представлять собой препарат, созданный на основе живого, но ослабленного микроба, или препарат на основе микроба убитого (или даже части этого убитого микроба). Понятно, что если микроб хоть и ослабленный, но живой, всегда есть вероятность развития болезни (той самой болезни, от которой прививку делали), а с убитым микробом такой вероятности нет.

Третий фактор — действия медицинских работников. Вакцинация — это не рядовой стандартный процесс, по принципу «в три месяца всех уколоть», а индивидуальные, совершенно конкретные и очень ответственные действия, которые конкретный врач осуществляет в отношении конкретного дитя. И действия эти вовсе не так просты, как может показаться на первый взгляд. Необходимо оценить состояние здоровья ребенка, подобрать вакцинный препарат, дать родственникам малыша четкие и доступные рекомендации касательно того, как подготовить дитя к прививке и как обращаться с ним после нее (питание, питье, воздух, гуляние, купание, лекарства). А еще очень важно скрупулезно соблюсти множество прививочных тонкостей: как вакцину правильно хранить, как перед использованием нагреть, в какое место сделать укол и т. п.

***

Теперь несколько слов про конкретные прививки от конкретных болезней.

Самая первая прививка - это прививка против туберкулеза (знаменитая противотуберкулезная вакцина называется БЦЖ).

Она, как правило, делается непосредственно в роддоме на 4-7 день после рождения, однократно. В дальнейшем, теоретически, ревакцинация осуществляется в 7, 12 и 16-17 лет. Почему теоретически? Да потому, что вопрос о том, делать или не делать ревакцинацию против туберкулеза, во многом зависит от реакции Манту. Эту реакцию делают детям ежегодно, но подавляющее большинство родителей понятия не имеют, что это и для чего это.

Дело в том, что практически каждый человек рано или поздно инфицируется бактерией туберкулеза, то есть микроб попадает в человеческий организм. Но сам факт инфицирования вовсе не свидетельствует о том, что человек заболел туберкулезом. Допустим, микроб попал, а организм, благодаря все той же прививке, имеет защитное количество антител - вот болезнь и не развивается, хотя туберкулезная бактерия присутствует. Реакция Манту - это не прививка, это проба на инфицирование туберкулезом. Выражение "не прививка, а проба" весьма принципиально. После проб не бывает общих реакций - не повышается температура, не изменяется самочувствие. Местная реакция, т. е. непосредственно в том месте, куда укололи, вполне может быть, собственно для этого проба и делается.

Если в организме туберкулезных бактерий нет - проба отрицательная, а после инфицирования она становится положительной.

Как же все это осуществляется на практике? Ребенку ежегодно делают реакцию Манту, она, разумеется, отрицательная, но вот, в один не очень прекрасный момент, из отрицательной проба становится положительной. Медики называют это вираж туберкулиновой пробы, и этот самый вираж рано или поздно имеет место практически у всех людей, но у одного в 3 года, а у другого - в 12 или 19. И вот тут-то возникает весьма ответственная ситуация. Необходимо получить ответ на очень принципиальный вопрос: человек инфицировался, но не заболел, естественно потому, что имел иммунитет, или заражение привело к возникновению заболевания - защитных антител не хватило.

Отвечают на этот вопрос врачи, специалисты по туберкулезу (фтизиатры). Для этого ребенок осматривается, берутся определенные анализы, при необходимости делается рентгенография органов грудной клетки. В зависимости от результатов врач делает соответствующее заключение. Выявлен туберкулез - лечим туберкулез, сомнительные результаты - курс профилактического лечения особыми противотуберкулезными антибиотиками, все в порядке - все в порядке, но ревакцинации теперь уже делать не надо - противотуберкулезный иммунитет будет поддерживаться уже не вакциной, а непосредственно попавшим в организм микробом. А задача медиков - не упускать такого ребенка из поля зрения, поставить на учет и регулярно осматривать, дабы вовремя выявить ситуацию, когда организм не справится и таки придется лечить.

В возрасте около 3 месяцев начинаются прививки непосредственно в поликлинике. За три введения с интервалом в 1-1,5 месяца осуществляют вакцинацию сразу от четырех болезней - полиомиелита (вакцина жидкая, ее капают в рот) и коклюша, дифтерии, столбняка - тут уже укол. Используется вакцина, которая называется АКДС: один препарат и сразу от трех заболеваний (К - коклюш, Д - дифтерия, С - столбняк). На втором году жизни проводится ревакцинация от всех этих болезней.

В годовалом возрасте делается прививка от кори, в 15-18 месяцев - от паротита (свинки).

Календарь профилактических прививок постоянно пересматривается. Это зависит от эпидемической ситуации, появления новых вакцин, наличия средств у государства. Современный календарь предусматривает, например, прививки против гепатита В, но их почти нигде не делают - нет денег на вакцину. Конкретно сроки проведения конкретных прививок вы всегда можете уточнить у вашего педиатра.

***

После любой прививки (любой!) может иметь место реакция организма - повышение температуры тела, отказ от еды, вялость. Это нормально: организм вырабатывает иммунитет (защиту) к конкретной болезни. Одни вакцины переносятся очень легко и почти никогда не дают серьезных реакций - типичный пример - вакцина против полиомиелита. Введение других препаратов, напротив, часто сопровождается выраженным повышением температуры и существенным нарушением общего состояния ребенка - опять-таки, типичный пример - коклюшный компонент вакцины АКДС.

Для родителей очень важно осознавать принципиальную разницу между реакцией на прививку и осложнением после прививки.

Реакции на вакцинацию, в той или иной степени выраженности, просто обязаны быть и это, как мы уже отметили, абсолютно нормально.

Что же такое осложнения? Вот это, как раз то, чего быть не должно, что бывает крайне редко. Не должно быть ни судорог, ни потери сознания, ни температуры выше 40 °С. Не должен ребенок покрываться с ног до головы сыпью, а в том месте, куда укололи, не должно быть никаких нагноений.

Осложнения после прививок - это всегда серьезно. Каждый такой случай подробно анализируется, целая врачебная комиссия решает - почему так получилось и что же делать дальше? Прививать или нет, если да, то каким препаратом и от каких болезней.

Когда можно и когда нельзя делать прививки?

Прежде всего, помнить, что любая прививка делается ребенку, у которого в этот момент нет никакой острой инфекционной болезни - ни насморка, ни поноса, ни сыпи, ни повышения температуры тела. Почему важно именно отсутствие инфекционной болезни? Да потому, что любая вакцина - это нагрузка на иммунитет. Для того, чтобы отреагировать на прививку правильно и выработать достаточное количество антител, организм должен быть более менее свободен от других дел, в свою очередь связанных с выработкой иммунитета. Отсюда два вывода: если у ребенка нога в гипсе, то это не противопоказание к прививке. Если любая, пусть даже инфекционная болезнь, протекает с нормальной температурой и с ненарушенным общим состоянием - понятно, что такая болезнь не несет в себе существенной нагрузки на иммунитет и не является противопоказанием к вакцинации.

Из приведенного правила есть исключения. Некоторые инфекционные болезни специфически поражают именно те клетки человеческого организма, которые ответственны за выработку иммунитета. Это, к примеру, ветряная оспа и инфекционный мононуклеоз. Т. е. если у ребенка ветрянка, то нормальная температура и удовлетворительное общее состояние все равно не являются поводом к тому, чтобы делать прививки. Но исключения лишь подтверждают правила - умеренное шмыганье носом при общем бодром состоянии вполне позволяет прививки делать.

Некоторые перенесенные ребенком инфекционные болезни вызывают длительное ослабление защитных сил организма и это, в свою очередь, является противопоказанием к проведению прививок на определенный срок (около 6 месяцев после выздоровления). К таким болезням относят менингит, вирусный гепатит, уже упомянутый нами инфекционный мононуклеоз.

В то же время делать или не делать прививку - вопрос, относящийся исключительно к компетенции врача. Для каждой болезни - аллергической, врожденной, неврологической и т. п. - разработаны соответствующие правила: как, когда и чем прививать.

Специально ничего делать не надо. Ну разве что всячески избегать экспериментов в отношении еды — никаких новых продуктов не давать.

Помните: подготовить здорового ребенка к вакцинации какими бы то ни было лекарствами невозможно. Любые препараты, якобы облегчающие переносимость прививки: «витаминчики», гомеопатические средства, травки «для сосудов», полезные бактерии, капельки «для иммунитета» и т. д. и т. п. — все это популярные способы психотерапии мамы и папы, попытка реализации распространенного ментального принципа «ну надо же что-то делать» и бизнес производителей (распространителей) этих лекарств.

И еще несколько советов:

чем меньше нагрузка на систему пищеварения, тем легче переносится прививка. Ни в коем случае не заставляйте ребенка есть. Не предлагайте еду, пока не попросит. За сутки до вакцинации по возможности ограничивайте объем и концентрацию съедаемой пищи;

не кормите (ничем) минимум час до прививки;

собираясь в поликлинику на прививку, очень-очень постарайтесь не переусердствовать с одеждой. Будет крайне нежелательно, если прививку сделают сильно пропотевшему малышу с дефицитом жидкости в организме. Если в поликлинику все-таки попали потные, подождите, переоденьте, хорошо напоите;

3—4 дня перед прививкой максимально ограничьте общение ребенка с людьми (детьми). Не ищите инфекций: по возможности избегайте многолюдных мероприятий, магазинов, общественного транспорта и т. д.;

находясь в поликлинике, сдерживайте свою общительность. Постойте (посидите) в сторонке, сократите контакты. В идеале посадите в очередь папу, а сами погуляйте с малышом на свежем воздухе.

Действия после прививки

Гулять!!!

&nb/span 1.= 1.=nbsp;/spanspanВ организм вводится м 37= 37=/p/spanpедицинский препарат sp;

Стараться немного недокармливать (при наличии аппетита) или кормить только по аппетиту (если аппетит сниж span=praquo; ен или отсутствует).

Побольше пить - минеральная вода, компот из сухофруктов, зеленый, фруктовый, ягодный чай.

Чистый прохладный влажный воздух.

Максимально ограничить общение с людьми - ребенок вырабатывает иммунитет, его организм занят. Другие микробы нам сейчас нежелательны. А источник этих других микробов - другие люди.

При повышении температуры тела и существенном нарушении общего состояния - осмотр врача, но парацетамол в любом виде (свечи, таблетки, сироп) вполне можно дать. Чем выше температура тела, тем актуальнее правила, изложенные в пунктах 2,3 и 4.

Если ребенок после прививки заболел

В пятницу Пете сделали прививку, в понедельник он начал кашлять, а в среду врач поставил диагноз "воспаление легких". Вечные вопросы: почему это произошло и, разумеется, кто виноват?

С точки зрения родителей, виновата прививка - этот факт очевиден и лежит на поверхности - углубляться не очень то и хочется. На самом деле вероятных причины три:

Неправильные действия непосредственно после прививки.

Дополнительное инфицирование, чаще всего, острая респираторная вирусная инфекция на фоне "занятого" иммунитета.

Снижение иммунитета вообще - "благодаря" соответствующему воспитанию.

Так кто виноват и что делать, дабы этого не произошло? Вопрос риторический, ведь очевидно, что способность ребенка нормально реагировать на прививки во многом зависит от системы ухода и воспитания. А это уже полностью в компетенции родителей.

Головний мозок дитини, що росте, до їжі дуже вимогливий. Мало того, що йому для нормальної життєдіяльності потрібно значно більше різних поживних речовин, ніж, наприклад, ниркам або печінці, так ще і якість їжі повинна бути особливою. Ось такий він вередун, мозок «вундеркінда», що росте.

У меню дошкільника обов`язково повинні входити:

Жирна морська риба (у ідеалі – лосось). Ці дари морів містять корисну для мозку кислоту омега-3.

Яйця. Жовтки містять холін – елемент, що поліпшує пам`ять.

Арахісове масло. Арахіс – прекрасне джерело вітаміну Е, який виконує роль антиоксиданту – захисника нервових мембран в мозку.

Цілісне зерно, що містить глюкозу і клітковину, а також вітаміни групи В. Глюкоза – «паливо» мозку, клітковина виконує роль регулювальника надходження глюкози в кров, вітаміни групи В живлять нервову систему.

Вівсянка – джерело вітамінів Е, В, цинку. У кожної дитини – свій рівень інтелекту, залежний від безлічі чинників. І дуже важливо мати можливість використовувати його у повній мірі. Допоможе цьому вівсянка.

Полуниця, чорниця, вишні, малина, ожина і ін. Учені стверджують, що полуниця і чорниця покращують пам`ять, а насіння малини, полуниці, ожини і суниці багаті на омегу-3.

Боби. Квасоля, горох, нут (баранячий горох), чечевиця – все це більшість дітей їдять з небажанням, тому тобі доведеться проявити свої кулінарні здібності в повному об`ємі. Придумай або знайди в кулінарних книгах щось оригінальне. Адже ці продукти дуже багаті на складні вуглеводи, клітковину, вітаміни і мінерали.

Помідори, брокколі, баклажани, гарбуз, морква, шпинат, болгарський перець, кукурудза. Формуючи овочеве меню дошкільника, необхідно врахувати, що яскраво забарвлені овочі містять велику кількість антиоксидантів, які поновлюють пошкоджені клітки.

Молоко і йогурт – надійні постачальники вітамінів групи В, що забезпечують ріст мозкової тканини.

Нежирне м`ясо - джерело заліза і цинку. Без достатньої кількості цих мікроелементів когнітивна функція мозку може давати збої. Важливий нюанс: м`ясо бажано їсти разом з продуктами, що містять велику кількість вітаміну С, який підвищує засвоюваність заліза організмом.

Звичайно ж, далеко не всі вищенаведені продукти діти їдять з бажанням (м`яко кажучи). Не варто псувати з дитиною стосунки, примушуючи її щодня їсти вівсянку. Проявивши винахідливість, можна напекти, наприклад, оладків з вівсяного борошна. Або сирників. Дуже смачно у поєднанні з йогуртом або молоком.

Захворювання, викликані неправильним харчуванням у дітей

Не перший рік медичне співтовариство б'є на сполох, відзначаючи катастрофічне зниження рівня здоров'я дітей і підлітків. Перелічимо деякі захворювання, викликані неправильним харчуванням у дітей

Безрадісна картина із загальними показниками розвитку, з обмінними процесами, шлунково-кишковим трактом, серцем і судинами, опорно-руховим апаратом. Відзначається ріст проблем з неврологією, депресивними настроями, хронічною втомою. Чимало алергіків, які не переростають алергію, відповідно до загальноприйнятої думки, але, навпаки, відчувають погіршення з віком.

У чому причина такого кричущого становища? У більшості випадків проблема криється в неправильному харчуванні. Поговоримо про найбільш шкідливі продукти й про захворювання, викликані неправильним харчуванням, у дітей.

Звичайно, одна із самих більших проблем – це солодощі, вживані в надмірній кількості. Ніхто не сперечається, що цукор дитині необхідний для розвитку, однак його цілком вистачить дитячому організму при споживанні фруктів, компотів. У невеликих кількостях можна печиво, джем, мармелад. Не варто загодовувати дитини цукерками, солодкими напоями, тістечками й т.д. Своєю поведінкою ви прищепите дитині залежність від солодкого і, як наслідок, помилкові смакові звички. До таких захворювань, викликаних надлишком цукру у продуктах, відносяться такі серйозні хвороби, як наприклад, надмірне навантаження на підшлункову залозу, ослаблена імунна система, алергія, проблеми із зубами, карієс, нарешті, ожиріння. Надлишок продуктів з високим змістом цукру заважає засвоєнню багатьох корисних і необхідних речовин, і в підсумку до організму дитини не доходять вітаміни, мінерали й харчові волокна.

Харчування дитини прямо визначає обмін речовин в організмі. Саме харчування визначає майбутні темпи розвитку й росту дитини, його фізичні й психічні можливості навчатися. Імунітет до захворювань, інфекціям, вірусам, стійка імунна реакція в цілому - все це залежить від харчування. Варто відзначити, що найбільш відповідальний період росту – до трьох років, і всі наслідки неправильного харчування саме в цьому віці, обов'язково позначаться на майбутньому здоров'ї дитини. Та ж сама імунна система, що ще тільки формується, при неправильному підході до харчування загрожує інфекційними захворюваннями. Розвивається інтелект, закладаються основи пізнавальних, емоційних, соціальних здібностей. Якщо в цей час організм відчуває брак, наприклад, йоду або заліза, викликаного неправильним харчуванням, цілком можливо, що дитина буде відставати у зрості, страждати на недокрів’я або почне відставати у розумовому розвитку.

Ранній вік тим і небезпечний, що наслідки, викликані неправильним харчуванням, незворотні. Відставання в розвитку моторики, пізнавальної діяльності, відхилення в поведінці, відсутність уміння соціальної адаптації, агресія, гіперактивність, неможливість зосередитися, нездатність до навчання… Цей страшний список захворювань, викликаних неправильним харчуванням у дітей можна продовжувати.

Отже, найчастішими порушеннями харчування в дітей, що призводять до захворювань, є наступні: надмірне вживання жирів; дефіцит поліненасичених кислот; брак, або, навпаки, надлишок тваринного білка; дефіцит вітамінів (З, В1, В2, фолієвої кислоти, А, Е), мінеральних речовин (кальцію, заліза), мікроелементів (йоду, фтору, селен, цинку), харчових волокон.

Не змушуйте дитину їсти через силу. Немає нічого страшного в тому, що вона пропустить той або інший прийом їжі. Варіть кашу для дітей, причому бажано на молоці. Заправляйте її рослинним маслом, додавайте для різноманітності сухофрукти.

Їжте корисні продукти разом з дитиною, адже ви для нього - кращий приклад. Овочеві й фруктові соки, житній хліб, зелений чай. Все це повинно бути на вашому столі. Постарайтеся відмовитися від гострих, смажених, копчених страв і приправ. Спробуйте замінити кетчуп і майонез на свіжу томатну пасту й сметану.

Гострі кишкові інфекції, харчові отруєння та їх профілактика

До гострих кишкових інфекцій відносяться: черевні тифи, сальмонельози, дизентерія, гастроентероколіти, холера. Актуальними чинниками передачі кишкових інфекцій залишаються неякісно промиті овочі, зелень, фрукти, ягоди й молочна продукція, що купується населенням на ринках, у т.ч. стихійних, у приватних осіб, зберігається без належних температурних умов та вживається без необхідної термічної обробки. При сальмонельозі провідними факторами передачі є сирі або недостатньо термічно оброблені яйця, м'ясо птиці, приготоване з порушенням гігієнічних вимог.

У літню пору року, коли в теплі шкідливі бактерії розмножуються досить швидко, дуже легко отримати харчове отруєння чи кишкові інфекції, пов'язані із уживанням продуктів харчування та питної води, забруднених збудниками зазначених захворювань. Більшість групових інфекційних захворювань та отруєнь виникають після проведення масових заходів.

Основними причинами спалахів є нехтування елементарними правилами особистої гігієни, порушення технологій приготування їжі, зберігання харчових продуктів в антисанітарних умовах, без належного температурного режиму. Факторами передачі інфекції найчастіше стають готові страви, молоко і молочні продукти, кондитерські вироби, які готуються "із запасом", що призводить до накопичення у продуктах збудників інфекційних захворювань та продуктів їх життєдіяльності.

Зараження відбувається при проникненні збудника через ротову порожнину в організм здорової людини, визиваючи ураження травної системи. Характерними є нудота, блювота, діарея, різкий біль в області живота, загальна слабкість, підвищення температури тіла.

Джерелом кишкових інфекцій є хвора людина. Але головними розповсюджувачами є особи з легким перебігом захворювання і особливо ті, хто по роду своєї діяльності зайнятий в сфері обслуговування населення. А саме - продавці продуктових магазинів, робітники системи громадського харчування, підприємств харчової промисловості, дитячих закладів. Залишаючись на робочому місці, такі співробітники, будучи хворими, здатні забруднювати збудниками все, до чого торкаються їх руки: посуд, харчові продукти, предмети навколишнього середовища.

З метою профілактики інфекційних захворювань та харчових отруєнь рекомендовано:

- не вживати продуктів і напоїв при найменшій підозрі щодо їх недоброякісності та з простроченими термінами споживання;

- не купувати продукти харчування на стихійних ринках або з рук у приватних осіб;

- не вживати незнайомі гриби, ягоди, трави та інші рослини;

- не готувати страви із запасом; приготовлені страви бажано вживати відразу, зберігання виготовленої страви без холоду не повинно перевищувати 2 годин;

- при споживанні овочів, фруктів та ягід їх необхідно добре промити питною водою, а при споживанні дітьми - обдати окропом;

- не використовувати для пиття, приготування їжі та миття посуду воду з незнайомих джерел водопостачання (ріки, озера, підземні джерела, поверхневі води тощо);

- для пиття і приготування їжі використовувати воду тільки з централізованих джерел водопостачання або питну бутильовану;

- перед приготуванням їжі та перед її вживанням завжди мити руки з милом; обов'язково мити руки після відвідування туалетів;

- при відпочинку з дітьми батьки повинні ознайомити дітей з правилами харчування та правилами дотримання особистої гігієни; дорослим необхідно ретельно слідкувати за тим, щоб діти не споживали незнайомі ягоди та продукти;

- для купання та відпочинку слід користуватися лише офіційно дозволеними пляжами;

- вести боротьбу з мухами.

У разі виявлення перших ознак кишкового захворювання необхідно терміново звернутись до найближчої лікувальної установи. Самолікування небезпечне для здоров'я! Неконтрольоване і неправильне застосування антибіотиків та інших антибактеріальних препаратів приводить до того, що в кишечнику знищуються не тільки збудники хвороби, але й корисна мікрофлора. При недостатньому та неадекватному лікуванні може сформуватися здорове носійство інфекції, а перехворіла людина не маючи клінічних проявів, продовжує виділяти збудників, що особливо небезпечно для оточуючих.

Харчові отруєння — це захворювання гострого характеру, що виникають після споживання їжі зараженої певними видами мікроорганізмів, або в якій є мікробні отруйні речовини різного походження.

Серед харчових отруєнь найпоширенішими є харчові токсикоінфекції, які виникають внаслідок споживання їжі, зараженої деякими видами мікробів (сальмонелами, патогенними серотипами кишкової палички, стрептококами та ін.). Характерною ознакою токсикоінфекцій є те, що вони виникають після вживання їжі, у якій міститься велика кількість збудників хвороб.

Найтяжчим із харчових отруєнь бактеріального походження є ботулізм. Недотримання при домашньому консервуванні термінів стерилізації, неякісне миття посуду, овочів та фруктів сприяє розвитку мікробів ботулізму, накопиченню його токсину, який викликає отруєння. Останнім часом почастішали випадки виникнення ботулізму від вживання в’яленої риби домашнього приготування. Інкубаційний період при ботулізмі триває від 6-8 годин до кількох днів. Ранніми ознаками захворювання є розширення зіниць, опущення повік, двоїння в очах, відсутність реакції на світло. При цих симптомах необхідно негайно звертатися за медичною допомогою.

Щоб запобігти виникненню харчових отруєнь мікробного походження дотримуйтесь таких правил:

· не купуйте м’ясо, якщо відсутнє клеймо про ветеринарно-санітарний огляд його;

· захищайте харчові продукти від забруднення, користуйтесь чистим посудом, доброякісною водою, дотримуйтесь правил особистої та виробничої гігієни;

· не вживайте сирого молока;

· качині та гусячі яйця використовуйте тільки для випікання хлібних виробів;

· суворо дотримуйтесь технології приготування, термінів теплової обробки страв із м’яса та риби, термінів зберігання та реалізації продуктів, які швидко псуються;

· старанно мийте овочі, посуд для приготування в домашніх умовах консервів і суворо дотримуйтесь термінів їх стерилізації;

· не допускайте змішування свіжоприготованої страви із її залишками попереднього дня;

· не захоплюйтесь приготуванням м’ясних і рибних копченостей в домашніх умовах;

· усі продукти, що швидко псуються, зберігайте лише на холоді, слідкуючи за тим, щоб готові для вживання страви не торкалися при цьому сирих м’яса та риби.

· перед вживанням, особливо дітьми, сирих овочів та фруктів, обдавайте їх окропом.

· і останнє, найпростіше, але не менш значиме: завжди перед вживанням їжі старанно мийте руки з милом і привчайте до цього дітей.

Не допустити виникнення харчових отруєнь легше, ніж їх лікувати. Але, якщо у Вас чи членів Вашої родини після прийому їжі все ж таки з’явилися перші ознаки харчового отруєння — це підвищення температури тіла, озноб, головний біль, блювання, біль у животі, пронос та інше, не займайтеся самолікуванням, негайно звертайтеся за медичною допомогою. Велику допомогу в діагностиці захворювання медичним працівникам надає термінове дослідження залишків продуктів харчування, які можливо стали причиною отруєння. Тому, прохаємо залишки страв не викидати, а залишати для лабораторних досліджень в міськсанепідстанції. Цим Ви допоможете медичним працівникам швидко поставити діагноз і призначити відповідне та вчасне лікування.

Запам’ятайте, яким би легким не було харчове отруєння, для організму воно не проходить безслідно.

Гострі кишкові інфекції спостерігались у людей з давніх часів.

Щорічно в Україні реєструється біля 54000 діарейних захворювань, біля 30 смертей, більшість з яких етіологічно залишається не розшифрованими через труднощі з оснащенням лабораторій. Найчастішими збудниками гострих кишкових інфекцій у дітей є віруси.

Гострі кишкові інфекції – це група інфекційних захворювань, які характеризуються фекально-оральним шляхом передачі та переважним ураженням шлунково-кишкового тракту.

Провідними симптомами гострих кишкових інфекцій є діарея (рідкий або водянистий стул як найменше 3 рази за 24-годинний період) та блювота. Кишкові інфекції ведуть до зневоднення та електролітних порушень, які можуть загрожувати життю дитини.

Серед інфекційних захворювань у дітей гострі кишкові інфекції займають одне із перших місць.

Дані епідеміологічного нагляду вказують на те, що 35-40%, а в окремі місяці до 70% всіх випадків важких діарей у дітей до 5 років в Україні викликані ротавірусною інфекцією.

Джерелом хвороби є хворі або носії. При кишкових інфекціях збудник виділяється у зовнішнє середовище з фекаліями інфікованих осіб. Передача відбувається фекально-оральним шляхом як під час прямого контакту, та при контакті з іншими поверхнями та предметами, що могли бути забруднені фекаліями (підлоги, меблі, одяг, іграшки, тощо). Інші шляхи передачі, такі як забруднені їжа та вода, а також повітряно-крапельний шлях цілком не виключаються.

У розповсюдженні кишкових інфекцій велику ролі відіграють мухи. Вони сідають на фекалії хворого, потім перелітають на їжу, посуд та заражають їх.

Гострі кишкові інфекції викликані бактеріями (шигели, сальмонели, кишечна паличка), вібріонами (холерний вібріон) поширюються переважно під час літніх місяців, а рота вірусна інфекція під час холодних місяців. В Україні пік захворюваності перепадає на зимовий період з грудня по травень. Причина такої сезонної моделі – невідома.

Найбільш вразливими до інфікування гострими кишковими інфекціями є діти. Бо у них ще немає гігієнічних навиків, вони легко забруднюють руки, любий предмет тягнуть до рота.

Руки як у хворої, так і здорової людини відіграють важливу роль у передачі кишкових інфекцій. Вот чому ці інфекції називають хворобами «брудних рук».

Гострі кишкові інфекції починаються гостро, через 1-5 днів від моменту інфікування. Хвороба починається підвищенням температури тіла до 38-40 С, симптомами інфекційного токсикозу, можливо порушення свідомості, судоми, блювота та рідкий стілець. В випорожненнях можуть бути домішки слизу, крові, різного гною.

У дітей можуть бути переймоподібні болі в животі, на які маленькі діти реагують плачем.

Лікування хворих кишковими інфекціями повинно проводитись по вказівці лікаря.

При появі перших признаків діарейного захворювання у дитини слід негайно звернутися до лікаря.

До приходу лікаря батькам дитини у якої є прояви кишкової інфекції (блювота, діарея) слід поїти розчинами які містять сіль – Регідрон, Хумана-електроліт (розвести кип’яченою водою згідно інструкції). Після кожного рідкого випорожнення необхідно випити дітям до 2-х років 50-100 мл рідини, дітям від 2-х до 10 років 100-200 мл рідини. Розчин застосовується в режимі випоювання малими порціями для запобігання блювоті: дітям до 2-х років слід пропанувати чайну ложку розчину кожні 1-2 хвилини, дітям більш старшого віку часто пити безпосередньо з чашки. Порошки для приготування розчинів для пероральної регідратації мають бути в домашній аптеці.

Також потрібно контролювати температуру тіла дитини.

Продовжувати вигодовування дитини: немовлятам необхідно давати їхню звичайну дозу молока або молочної суміші якнайменше кожні 3 години, якщо можливо у чашці, якщо дитині не менше 6 місяців або якщо вона вже приймає м’яку їжу – слід давати каші, овочі та іншу їжу на додаток до молока; старшим дітям доцільним є обмеження продуктів які спричиняють надмірне осмотичне навантаження на кишечник (морозиво, цукерки, тістечка, концентровані м’ясні бульйони). Рекомендовано продукти які містять ніжну клітковину, яка здатна обволочувати слизову, захищаючі її (печені яблука, банани). Їжа повинна бути добре кулінарно обробленою, розім’ятою або перетертою для полегшення травлення.

Батькам дитини у якої є прояви кишкової інфекції (блювота, діарея) не слід самовільно призначати антибіотики, використовувати протиблювотні та протидіарейні засоби.

В профілактиці діарей у дітей важливим є грудне вигодовування, користування безпечною водою, дотримання санітарних норм при приготуванні та прийомі їжі, миття рук після відвідування туалету чи догляду за дитиною. Продукти харчування слід купувати в магазинах, а не у випадкових продавців та на «стихійних» ринках.

Гельмінтози.

Гельмінтози — широко розповсюджені захворювання людини і різних видів тварин викликані паразитичними черв`яками. Вони відіграють значну роль у виникненні різноманітних за характером проявів і важкості перебігу патологічних реакцій різних органів і тканин організму господаря, а саме:

механічне пошкодження органів і систем паразитами;

алергізація організму, викликана продуктами обміну і розпаду гельмінтів, а також їх личинками;

токсичне обтяження;

дефіцитні стани, так як паразити пожирають речовини, білки, мінерали з наших резервів;

на фоні гельмінтозу загострюються різноманітні хронічні проблеми організму, а також активізуються патогенні та умовно патогенні мікрофлори та грибки.

Глисти поділяються на III класи:

Нематоди - круглі гельмінти, аскариди, гострики, власоголовці, анкілостоми, і т.д. Круглі глисти найчастіше зустрічаються.

Цестоди — стіжкові гельмінти, свинячий ціп`як, бичий ціп`як, ехінокок, карликовий ціп`як.

Трематоди — сисуни — опісторхії, клонорхії, фасциоли.

Ще гельмінти можна поділити на три основні групи залежно від джерела інвазії, шляхів зараження і факторів передачі:

Геогельмінтози — інвазії, збудники яких розвиваються без участі проміжного господаря в навколишньому середовищі і передаються людині через елементи цього середовища — воду, землю, плоди і т. д. Приклад: аскаридоз, стронгілоідоз, трихоцефальоз.

Біогельмінтози — інвазії, збудники яких розвиваються при участі проміжних господарів і передаються людині через їх тканини та інші фактори передачі: епісторхоз, клонорхоз, дифілобатріоз, теніоз та інші.

Контагіозні гельмінтози — інвазії, збудники яких можуть передаватися безпосередньо від однієї людини до іншої без участі проміжного господаря: гіменоліпідоз, ентеробіоз, в деяких випадках стронгілоідоз і цистоцеркоз.

Беручи до уваги особливості дитячого віку (часто ігри на природі, контакти з тваринами, недотримання гігієни) ця категорія досить часто хворіє гельмінтозами. В дитячому віці гельмінтози становлять особливу небезпеку для здоров'я.

Профілактика гельмінтозів у дітей

Закінчилося літо. Багато дітей провели його на свіжому повітрі в лісі, на дачах, у спекотних південних країнах – купалися у водоймах, активно спілкувалися з домашніми тваринами, їли дари садів і городів, гралися в піску. Незважаючи на всі радості відпускного сезону, не треба забувати, що літо і тепла осінь – сприятлива пора не тільки для людей, а й для всього живого навколо, у тому числі для паразитів.

Перед сезоном підвищеної захворюваності на гострі респіраторні вірусні інфекції варто згадати про глистяні інвазії або гельмінтози. Адже глисти не лише “об’їдають” господаря, вони ще й зумовлюють порушення імунітету. Інвазованій паразитами дитині важче буде справитися з навалою вірусів в холодну пору року. Крім того, у малюка часто знижується апетит, з’являється: алергія, порушується травлення, трапляються нервові розлади. Частіше у дітей наявність глистяної інвазії проявляється блідостю шкірних покривів, особливо обличчя, появою темних кіл під очима, порушенням апетиту, іноді періодичної нудотою, блюванням, болем в животі невизначеного характеру, частіше в ділянці пупка тощо. Уражені гельмінтами діти вередливі та плаксиві, перебірливі у харчуванні.

Звичайно, природа все передбачила, вона підготувала організм людини до зустрічі з незваними «окупантами», створюючи проти них кілька захисних бар’єрів. Коли ж організм ослаблений, особливо після важкої хвороби або потужної лікарської терапії, всі ці природні перешкоди, на жаль, втрачають свою силу і в потрібний момент не допомагають – глисти потрапляють в кишечник або інші органи людини і благополучно розвиваються в статевозрілих особин.

Загальновідомо, що глистяні інвазії – перш за все дитяча проблема. Адже у дітей захисні бар’єри організму ще не сформувалися, до того ж малюк активно освоює світ, йому неодмінно хочеться спробувати кожен предмет на смак – він тягне до рота все, що трапляється на шляху. Саме діти найчастіше не тільки хворіють самі, але і заражають інших членів сім’ї.

У дітей найчастіше паразитують круглі черв’яки – аскариди, гострики і волосоголовці.

При ентеробіозі (його викликають гострики) вночі свербіж в області заднього проходу та промежини настільки сильно виражений, що дитина прокидається і плаче. Як правило, такі діти сплять дуже неспокійно, часто скрегочуть зубами. Дитина зазвичай розчісує сверблячі місця, і яйця гельмінтів потрапляють під нігті, на постільні речі та білизну, можуть розповсюджуватися по квартирі. Це створює умови для повторного самозараження дитини і зараження оточуючих.

При аскаридозі (його викликають аскариди) через особливості міграції паразита в організмі може початися сильний нападоподібний кашель. Часто з’являється висипання на шкірі. Аскаридоз при паразитування великої кількості гельмінтів може ускладнитися кишковою непрохідністю, механічною жовтяницею, панкреатитом. У важких випадках розвиваються порушення з боку нервової системи: з’являються тривалі головні болі, запаморочення. Можуть виникнути нав’язливі рухи, так звані тики – миготіння, шмигання носом, посмикування плечима та ін.

При трихоцефальозі (ураженням волосоголовцем): випадки інтенсивної інвазії можуть супроводжуватися геморагічним колітом, а у маленьких дітей іноді виникає випадання прямої кишки; Взагалі, клінічні ознаки захворювання залежать від виду глистів, їхньої кількості та місцезнаходження в організмі.

При токсокарозі інвазія виражається болем в животі, кашлем, неврологічними порушеннями, ураженням очей. Переносниками цього виду глистів є перш за все собаки.

При підозрі на глистяну інвазію треба звернутися до лікаря. Діагноз очевидний при безпосередньому виявленні гельмінтів в калі. Можна здати звичайні аналіз калу на яйця глистів або зішкріб на ентеробіоз, а також провести дослідження крові в санітарно-епідеміологічної станції або спеціалізованій лабораторії. Вважається, що аналіз калу не завжди є показовим. Тому його часто доводиться здавати кілька разів. Є таке спостереження: під час повного місяця активність деяких гельмінтів зростає і підвищується ймовірність виявити їх у калі.

Захиститися від зараження яйцями чи личинками гельмінтів людина може, дотримуючись елементарних правил гігієни. Якщо мити з милом руки перед кожним вживанням їжі, після гри з кішкою чи собакою, відвідування туалету, то ефект захисту буде досить високим. Також потрібно обов’язково обдавати кип’ятком овочі та фрукти, які вживаються у сирому вигляді; піддавати необхідній термічній обробці рибу та м’ясо. Не можна пити сиру воду, особливо з відкритих водойм. Діти повинні спати на окремих ліжках, привчіть їх підмиватися перед сном. Якщо у дитини виявлені глисти, на ніч надягайте їй трусики, які щільно сидять і коротко обстригайте нігті. Якщоp ви живете на дачі, намагайтеся правильно обладнати туалети, фекалії необхідно знезаражувати. Проведіть профілактику і лікування гельмінтозів у ваших домашніх тварин.

Та таких заходів профілактики іноді буває замало. Для лікування гельмінтозів люди здавна застосовували засоби народної медицини. Добре відомі протиглистною властивістю багатьох рослин – цибулі, часнику, гарбуза і гарбузового насіння, волоського горіха, гранату, звіробою, полину, пижма, чебрецю, чоловічої папороті. Рекомендується якомога більше їсти моркви, пити морквяного соку. Сучасна медицина володіє достатніми можливостями лікування глистяних інвазій на всіх стадіях паразитування черв’яків. І звичайно, чим раніше розпочато лікування, тим краще. Лікування і медикаментозну профілактику глистяної інвазії слід проводити за призначенням лікаря, адже для того, щоб лікування було ефективним, треба не тільки знищити паразитів, але і нівелювати наслідки їхньої діяльності – алергізацію, анемію, дискінезію жовчовивідних шляхів і т.д. Медикаментозну профілактику рекомендовано проводити дітям старше 2-х річного віку двічі на рік: восени, при перших заморозках, і навесні.

nbsp;span